Як будувати здорові робочі стосунки в громадській організації

Що відбувається з громадською організацією, коли закінчується перший грант? Для багатьох це момент, коли раптом виявляється, що плану на майбутнє немає: незрозуміло, звідки брати гроші на подальшу роботу, як утримати команду й хто відповідатиме за розвиток організації. Для кількох ГО, які виникли після 2022 року, цей момент став критичним: вони так і не знайшли відповідей на ці запитання й припинили діяльність.

Часто такі організації виростали з дружніх стосунків, спільного бажання допомогти та відчуття, що діяти потрібно негайно. Друзі чи знайомі збиралися вдома, нерідко просто за кухонним столом, і бралися до роботи за принципом «всі свої, давай разом, зараз зробимо, а потім розберемося». Однак із часом обсяг роботи зростав, з’являлися нові проєкти, фінансування та відповідальність перед донорами. Робота в ГО потребувала розподілу обов’язків і визначених зон відповідальності. Коли цього не відбувалося, робота ставала хаотичною, а без людей, відповідальних за конкретні напрями, організація зрештою розпадалася.

Як не потрапити в цю пастку, Яна Ванівська-Саврук розповіла на першій із трьох майстерок «Управління людським потенціалом у громадських організаціях». Вони проходять у межах проєкту «Лабораторія стійкості». Окрім роботи в Gorgany, Яна викладає в Інституті лідерства та управління УКУ, а також працює бізнес-тренеркою та консультанткою. Її головна думка: місія об’єднує людей, а процеси допомагають їм залишитися разом. У цьому матеріалі ділимося її інструментами для команд, які виросли з дружби. Як узгодити очікування, домовитися про правила, зробити цінності робочими і регулярно говорити з кожним у команді.

Перевіряйте кожне правило питанням «Щоб що?»

Яна прийшла в громадський сектор 2021 року. Уже тоді вона була HR-директоркою в українській компанії, але свідомо погодилася на нижчу посаду, бо хотіла займатися справою, яка має для неї сенс. Маючи досвід роботи в бізнесі, вона одразу почала вибудовувати процеси так, як звикла. Проте молода команда щоразу ставила їй одне й те саме запитання: «Щоб що?»

Виявилося, що у такий спосіб команда перевіряла, чи допомагає кожне нове правило досягати місії організації. Відтоді саме це запитання вона вважає ключовим для будь-якої громадської організації.

ГО рахує вплив

Місія, візія та цінності є і в бізнесу, і в громадських організацій, проте вимірюють свій успіх вони по-різному. «Бізнес рахує гроші. Громадська організація рахує вплив, який вона здійснила», – пояснює Яна.

Саме ідея, заради якої люди приходять у ГО, робить цей сектор особливим: тут працюють із віддачею, швидко знаходять однодумців і здобувають довіру. Водночас у цьому криється й ризик, адже люди часто залишаються в організації через ідею навіть тоді, коли процеси в ній не працюють.

Спирайтеся на людей, правила і спільний сенс

На думку Яни, здорові робочі стосунки починаються з уважного ставлення до людини: спершу ми бачимо особистість і лише потім її посаду. Проте самого людського ставлення недостатньо. Команді також потрібні зрозумілі правила й процеси, а ще спільне розуміння того, навіщо вона існує і як у ній заведено діяти. Якщо правил немає, сама ідея довго команду не втримає.

У громадських організаціях часто бояться, що процеси зіпсують їхню атмосферу і заберуть відчуття місії. Яна переконана в протилежному: «Місія об’єднує людей, але процеси допомагають їм залишитися разом». Коли процеси справді працюють на людей, місія організації лише посилюється.

Домовтеся про модель роботи

Модель «всі свої», з якої починали рости безліч громадських організацій, має свої переваги. Люди підтримують одне одного, говорять відверто й не бояться помилитися, бо знають, що їх зрозуміють. Водночас друзям буває складно сказати, що щось іде не так. Дехто бере на себе більше, ніж може витримати, бо не хоче підвести команду, і зрештою вигорає. Невисловлені претензії накопичуються, і рано чи пізно це призводить до конфлікту.

Але такий старт є органічним: поки команда маленька, вона працює швидко, а люди розуміють одне одного з півслова. Проблеми, за словами Яни, з’являються тоді, коли організація виростає з тих рамок, у яких починала. Так буває, коли до команди приходять нові люди або зростає масштаб роботи. Іноді для цього достатньо навіть двох людей, якщо їхній проєкт виходить на всеукраїнський рівень.

Схожим досвідом під час майстерки поділилася одна з керівниць ГО. Її організація теж виросла з дружби: спочатку в команді було четверо людей, а тепер більше  двадцяти. Працювати в режимі «їдемо як-небудь» стало неможливо, тож команда почала вибудовувати процеси й розподіляти відповідальність. Іноді хтось і досі бере на себе роботу колеги, який не встигає, але такі речі, за її словами, треба обговорювати відкрито, щоб не виникало плутанини. 

Узгодьте, хто чого чекає одне від одного

У громадських організаціях найчастіше є три ролі: засновник або керівник, працівник і волонтер. Засновник чи керівник відповідає за бачення, рішення й розвиток організації загалом, працівник – за результат своєї роботи, а волонтер підтримує місію на умовах, про які домовилися заздалегідь.

«Конфлікти часто виникають не через людей, а через нерозуміння ролей», – пояснює Яна. Проблеми починаються тоді, коли кожен уявляє свою роль по-своєму. Наприклад, керівник очікує від працівника дотримання термінів, певної кількості бенефіціарів і вчасного фінансового звіту, працівник від керівника – вчасної зарплати й підтримки, а волонтер може розраховувати на відмітку в соцмережах чи рекомендаційний лист.

Щоб побачити такі розбіжності, Яна пропонує виконати просту вправу разом із командою:

  1. Запишіть три ролі: керівник, працівник і волонтер.

  2. Для кожної ролі визначте, чого ви від неї очікуєте.

  3. Окремо запишіть, чого, на вашу думку, кожна роль очікує від вас.

  4. Запропонуйте членам команди заповнити таку саму таблицю.

  5. Порівняйте відповіді й обговоріть, де очікування збігаються, а де розходяться.


Якщо очікування збігаються, це хороша нагода подякувати команді. Якщо ж ні, Яна радить сприймати розбіжності як можливість щось покращити. Сама вона, коли бачить, що в команді чогось бракує, називає це потенціалом. Наступним кроком у такому разі може стати хартія команди.

Запишіть спільні правила в хартію команди

Хартія або чартер – це основний документ команди, в якому зафіксовані спільні правила роботи. Він не має бути довгим: достатньо відповісти одним-двома реченнями на кожне з семи запитань, а готовий аркуш роздрукувати й тримати перед очима.

  1. Як ми забезпечуємо прозорість і комунікацію? Де шукати інформацію, де зберігаються документи, куди й коли писати.

  2. Як ми визначаємо фокус і чи знає команда, на чому зосереджуємося цього тижня, місяця чи року?

  3. Як ми забезпечуємо розвиток команди?

  4. Для чого існує наша команда? Тут знову допомагає запитання «Щоб що?».

  5. Які цінності для нас важливі?

  6. Як ми даємо й отримуємо зворотний зв’язок?

  7. Як ми навчаємося?

Окремої уваги потребує зворотний зв’язок, адже саме на його відсутність у громадських організаціях скаржаться найчастіше. На думку експертки, зворотний зв’язок – це конкретні дії на основі почутого.

Відповіді на ці запитання має формулювати сама команда. Зовнішній консультант може запропонувати інструменти й допомогти з процесом, але правила, за якими люди працюватимуть разом, народжуються всередині команди.

Перевірте, чи живуть ваші цінності не лише на папері

«Цінності для мене – це те, як ми діємо за закритими дверима. Тоді, коли нас ніхто не бачить», – каже Яна.

Розрив між задекларованим і реальним помітно одразу. Наприклад, організація публічно підтримує безхатніх тварин, але до офісу із собакою не пускають. Або серед цінностей записано рівні правила для всіх, а керівник курить просто в кабінеті, хоча для решти працівників облаштоване окреме місце.

Оптимально мати від трьох до п’яти цінностей. І пам’ятати, що навіть найкращі гасла можуть бути нерелевантними, якщо щоденні дії команди їм суперечать.

Щомісяця говоріть із кожним у команді наодинці

У команді Яни вісім людей, і з кожною чи кожним вона щомісяця зустрічається один на один. На кожну розмову закладає годину, навіть якщо вона закінчується раніше. Тобто щомісяця на такі зустрічі йде вісім годин, і експертка вважає це інвестицією в команду.

За тиждень до зустрічі працівник отримує запрошення та перелік запитань, щоб мати час підготуватися:

  • Яке твоє головне досягнення за минулий місяць? Це не обов’язково цифри, а те, що цінне для самої людини.

  • Чи було щось, що блокувало твою роботу?

  • Як тобі емоційно з твоїми завданнями?

  • Який твій фокус на наступний місяць?

  • З чим тобі потрібна допомога?

  • Що я як керівниця можу зробити, щоб твоя робота була продуктивнішою?

  • Який конструктивний зворотний зв’язок ти можеш дати мені щодо моєї роботи?

Третє запитання сформульоване свідомо. Якщо спитати «як ти?», можна зачепити особисті теми, у яких керівник не зможе допомогти. Запитання про те, як людині емоційно з робочими завданнями, тримає розмову в робочому руслі.

Коли йдеться про допомогу, діє правило «не просять – не лізь». Втручатися варто лише тоді, коли є ризик репутаційних чи фінансових втрат для організації. В інших випадках людина має право помилитися й самостійно стати на ноги.

Наприкінці розмови керівник дає працівникові свій зворотний зв’язок і готується до нього заздалегідь: говорить, чим пишається в його роботі і що варто допрацювати, наводячи конкретні приклади. 

Не обов’язково впроваджувати всі інструменти одночасно. Для початку можна провести одну розмову один на один із будь-ким із команди й записати, що хотілося б виправити або покращити у взаємодії. Саме з цього кроку Яна і радить почати.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та агенції «Хліб для світу» в рамках спільної ініціативи «Лабораторія стійкості». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» чи агенції «Хліб для світу».

Next
Next

Місто, яке творить культуру: про ініціативи, що об’єднують Одесу