Їхати чи залишатися: дискусія про молодь у громадах

28-го листопада у Львові і, за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження” , пройшла панельна дискусія під назвою «А що по людському капіталу: молодь на часі?». Дискусія відбувалася у рамках Церемонії нагородження Молодіжної столиці Європи 2028 у Львові. 

Дискусія була присвячена викликам, з якими сьогодні стикається молодь в громадах, та факторам, що мотивує молодих людей в них лишатися. В дискусії взяли участь Артур Кадельник з ГО «YouthUP», учасниця програми Young Political Leaders Марта Лігус, Владислав Грєзєв з ГО «Змінотворці» та Інна Немировець з центру «Нові крила». До дискусії також приєднався Роман Помаз з ГО «Потрібні тут», яка бере участь в програмі «Лабораторія стійкості».

Проблема втрати молоді як людського капіталу

Владислав Грєзєв представив результати інтерактивного тестування майже 8 000 підлітків свідчать про складну динаміку: 47% хочуть працювати в Україні, але лише 7% планують здобувати освіту тут. Водночас 40% орієнтуються на життя за кордоном, і майже відсутнє бажання до внутрішньої мобільності навіть у межах області. Після повномасштабного вторгнення з окремих громад виїхало до 15% учнів, переважно ті, хто вже мав досвід перебування за кордоном.«Серед ключових тенденцій — уявлення молоді про стабільніші перспективи за кордоном та, водночас, збереження сильних локальних соціальних зв’язків у частині громад», — наголосив Владислав. Обидві моделі мотивації підтверджуються директорами шкіл і потребують комплексної уваги, адже саме від здатності утримати молодь залежить майбутній людський капітал громад.

Причини від’їзду з малих громад

Учасники дискусії підкреслили, що відтік молоді з невеликих міст стає системним: чимало підлітків і студентів обирають навчання за кордоном і залишаються там працювати, тоді як ті, хто розглядає повернення, стикаються з місцевими обмеженнями. Серед головних причин названо різні форми тиску та нестачу автономії для молодіжних ініціатив, тоді як партнерська взаємодія з владою, довіра й підтримка демонструють здатність знижувати ризики виїзду та сприяти формуванню стійких молодіжних спільнот.

Зростає частка молодих людей, які не бачать зрозумілої траєкторії розвитку в громаді — від можливостей працевлаштування до перспектив реалізації власного потенціалу. У прифронтових і прикордонних громадах ці ризики посилюються браком безпеки, житла й доступних освітніх можливостей. За таких умов державним і місцевим інституціям важливо забезпечити базові умови життя, вирівнювати доступ до ключових послуг і створювати простір, який утримуватиме молодь та зберігатиме людський капітал для подальшого відновлення.

Проблеми освіти та працевлаштування

Роман Помаз розповів про те, що працевлаштування молоді є одним із ключових для їхнього утримання в громадах. Важливо, щоб місцеві стратегії розвитку враховували реальні потреби роботодавців та розуміли, яку економічну цінність може створювати молоде покоління. Попри те що багато молодих людей ідентифікують себе зі своїм рідним містом, вони часто не бачать достатніх можливостей для професійного зростання. Навіть за наявності робочих місць молодь нерідко стикається з браком інформації про локальні кар’єрні траєкторії та професії, що реально потрібні в конкретній громаді.

«Профорієнтаційна робота в багатьох громадах залишається поверховою: вона базується на загальних демографічних даних, а не на індивідуальних запитах чи реальному стані локального ринку праці», — наголосив Роман. Він поділився спостереженнями з виїздів у громади, де серед старшокласників лише незначна частина визначилася з майбутнім напрямом навчання або професією. Учні здебільшого тяжіють або до традиційних професій, продиктованих родинними уявленнями, або до медійних трендів, популяризованих соцмережами та розважальним контентом.

Він також підкреслив, що система вищої освіти сьогодні не завжди відповідає на запит щодо практичних навичок, адже її роль — радше забезпечувати базову підготовку та формувати ширші гуманітарні компетентності. «Вибір спеціальності не гарантує автоматичного працевлаштування і не визначає професійний шлях раз і назавжди — перехід між сферами є звичною практикою», — додав Роман. У цьому контексті громади мають зосередитися не лише на створенні робочих місць, а й на інформуванні молоді про можливості, підтримці у виборі професійних траєкторій та сприянні опануванню необхідних навичок, що є критично важливим для прифронтових територій, де кожне збережене робоче місце впливає на стійкість громади.

Міграція та інтеграція

Учасники дискусії погодилися, що міграція молоді — внутрішня й зовнішня — стала одним із найгостріших викликів для громад, особливо тих, що розташовані поблизу фронту. Громади мають не лише зупиняти відтік, а й створювати умови для повернення молодих людей та їхньої інтеграції в місцеве соціально-економічне життя. Натомість у частині населених пунктів спостерігається «капсулювання» молодіжних і ветеранських ініціатив, що знижує взаємодію з ширшою спільнотою та ускладнює підтримку молодих ветеранів і молоді, яка потребує сучасних і доступних форматів допомоги.

Молоді ветерани повертаються з фронту з іншим досвідом і потребами, а місцеві інституції часто не мають відповідної інфраструктури для їх підтримки. Додаткові бар’єри виникають через втрачений освітній чи професійний досвід значної частини молоді. У таких умовах громади вимушені шукати відповіді на питання: як повернути молодих людей, подолати їхні освітні прогалини та інтегрувати у локальну економіку. Зволікання з рішеннями загрожує довгостроковою втратою людського потенціалу та ослабленням стійкості громад.

Профорієнтація як один із шляхів  вирішення проблеми

У продовження обговорення причин відтоку молоді учасники дискусії наголосили, що якісна профорієнтація може стати одним із найдієвіших інструментів збереження людського капіталу на рівні громад. Стажування, інтернатури, спеціалізовані навчальні програми, діяльність інформаційних центрів, громадських організацій, короткострокові курси та менторські формати дають змогу молоді отримати реальний досвід, перевірити свої очікування та побачити практичний зміст певної професії. Це суттєво зменшує ризики еміграції, оскільки відкриває зрозумілі локальні траєкторії розвитку.

Роман Помаз відзначив важливість рольових моделей — фахівців, які вже працюють у вибраних сферах і можуть ділитися власним досвідом. Спілкування з такими практиками допомагає молодим людям ставити конкретні запитання, краще розуміти особливості роботи та оцінювати, наскільки професія відповідає їхнім інтересам і здібностям. 

Важливою складовою профорієнтації визначено й наставництво, а також міжпоколінну передачу знань і цінностей.В  умовах тривалої боротьби за незалежність збереження ідентичності та тяглості традицій має ключове значення. «Передача досвіду від старших поколінь до молодших сприяє не лише професійному становленню, а й формуванню стійких, активних громад, здатних протистояти викликам і утримувати молодь у своєму середовищі», — додав Роман.

Різність як перевага

Учасники дискусії прийшли до висновку про те, що внутрішню міграцію варто розглядати не як проблему, а як ресурс для громад. Молоді люди, які переїжджають, зазвичай прагнуть інтегруватися, долучатися до локальних ініціатив і привносять із собою нові ідеї, професійний досвід та потенціал для бізнесу й соціальних проєктів. Це може значно посилити місцеві спільноти та розширити їхні можливості розвитку.

Ключова роль громадських організацій і місцевих інституцій полягає у створенні середовищ, де новоприбулі можуть взаємодіяти з місцевими на рівних — через підтримку освітніх програм, молодіжних ініціатив і відкритих просторів для співпраці. Досвід університетських та локальних програм показує, що внутрішньо переміщена молодь активно включається в навчання та громадську діяльність, часто стаючи важливим драйвером змін.

Інтеграція, рівноправне ставлення та підтримка різноманітності є необхідними умовами для зміцнення громад у ситуації постійних переміщень населення. Такий підхід дозволяє не лише зменшувати ризики міграції з громад, а й посилювати їхній людський капітал у довгостроковій перспективі.

Політична активність та участь в ухваленні рішень

Учасники дискусії наголосили, що залучення молоді до політичних процесів має починатися задовго до моменту, коли вони отримують право голосу. Формування політичної свідомості відбувається ще в школі, а значну роль у цьому відіграють соціальні мережі, де молодь отримує перші уявлення про політику. «Освітні та просвітницькі ініціативи, які працюють із молоддю через цифрові платформи, допомагають підвищувати інтерес до суспільних питань і мотивують молодих людей робити вибір, спираючись не на емоції, а на програми та політичні позиції кандидатів», — додала Марта Лігус. При цьому участь у виборах розглядається як інструмент реального впливу на якість державної політики та добробут громади.

Однак голосування — лише один із механізмів політичної участі. Молодь може долучатися до молодіжних крил партій, брати участь у громадських ініціативах, стажуваннях, волонтерських програмах і навіть починати власний політичний шлях через роботу в місцевому самоврядуванні. Учасники відзначили, що навіть без значного досвіду молоді люди можуть робити реальний внесок у зміни, якщо мають бажання діяти. Ранній досвід залученості формує впевненість у власній спроможності впливати на рішення та політичні процеси, а отже — зміцнює майбутнє демократичних інституцій.

Можливості для реалізації власних ініціатив

Учасники обговорення відзначили, що молодь у малих містах часто стикається з браком можливостей і відсутністю розвитку, що підштовхує її шукати перспективи в інших регіонах. Водночас у громадах уже існує потенціал для того, щоб втримувати молодих людей — місцеві бібліотеки, культурні центри та громадські організації стають просторами для навчання, участі в проєктах і реалізації власних ініціатив. Саме такі місця можуть ставати точками зростання, де молодь бачить можливість впливати на життя громади, а не лише споживати вже готові рішення.

Інституції неформальної освіти здатні мотивувати молодь до дії — від ознайомлення з економічними процесами громади до створення власних ідей і проєктів. Рольові моделі, активні лідери та середовище, яке підтримує ініціативність, допомагають молодим людям побачити перспективу залишатися в рідному місті. Важливо також працювати зі школами та студентським самоврядуванням, створюючи майданчики для участі, волонтерства й перших спроб організовувати події чи невеликі ініціативи. Такі досвіди дають молоді відчуття впевненості й відкривають ширші сценарії майбутнього.

Також існує потреба в чесній і відкритій комунікації з молоддю, а також у розвитку локальних інституцій, здатних забезпечувати сталі можливості для зростання. Коли громада підтримує молодіжні проєкти, забезпечує доступ до ресурсів і дає простір для самореалізації, молоді люди починають бачити своє майбутнє саме там. Це стає одним із ключових чинників, що здатні не просто утримати молодь, а й залучити нових лідерів до розвитку місцевих спільнот.

Зміни на державному рівні

Учасники дискусії наголосили, що комунікація між владою, бізнесом і громадськістю залишається недостатньо розвиненою, хоч окремі механізми співпраці вже працюють — особливо в туристичних і локальних ініціативах. У регіонах, де спільні проєкти між державним та приватним секторами реалізуються системно, відчутно зростає активність і готовність долучатися до нових можливостей. Разом із тим взаємодія потребує формалізації, підвищення довіри та створення умов, у яких різні середовища допомагатимуть людям усвідомлювати власну роль у розвитку громади.

Ключем до таких змін є молоде покоління, адже саме воно може стати рушійною силою оновлення підходів до державного управління й розвитку людського капіталу. Без інвестицій у молодіжну активність і створення простору для реалізації ініціатив стійкі трансформації неможливі. Тому громадам важливо розширювати можливості участі молоді, підтримувати її проєкти та формувати реальні канали для впливу на місцеві рішення.

Загальний висновок дискусії полягає в тому, що проблематика міграції молоді показує, що ключовим завданням громад є не утримувати молодих людей, а створювати умови, у яких вони самі захочуть залишатися. Якісна освіта, підтримка ініціатив, відкритість інституцій та реальні можливості для професійного зростання формують середовище, у якому молодь бачить власне майбутнє. Саме такі підходи здатні зміцнити людський капітал громад і забезпечити їхній довгостроковий розвиток.