На 33-му Львівському BookForum обговорили, як благодійні фонди підтримують книжкову сферу

10–13 вересня відбувся XXXIII Львівський міжнародний BookForum, який організовує ГО «Форум видавців». Уже понад три десятиліття літературний фестиваль збирає разом видавців, письменниць і письменників, діячок і діячів літературної сфери, інтелектуалок, філософів, журналістів і мисткинь з України та з усього світу. Міжнародний фонд «Відродження» незмінно підтримує фестиваль Lviv BookForum від першого року його проведення.

Під час однієї з панельних дискусій представниці провідних українських та міжнародних фондів говорили про те, як фінансово підтримувати книговидання, розвивати культуру читання та зміцнювати взаємодію всередині книжкового кластеру. Тема розмови щодня набуває дедалі більшої актуальності: лише за останній місяць росія знищила понад 10 мільйонів книжок і завдала критичних збитків видавничим складам.

Христина Бойко, директорка фундації «ЗМІN», розповіла, що вона свідомо обирає системні зміни замість швидких рішень та інвестує не в продукти, а в стосунки:

«У нашій фундації не дуже вірять у те, що будь-які великі кошти стануть пігулкою».

За її словами, велика зовнішня донація не завжди дає очікуваний результат. Іноді вона забирає в спільноти власну винахідливість: навіщо шукати рішення самостійно, якщо проблему можна швидко закрити коштами? Тож питання не лише в тому, скільки коштів вдається залучити, а й у тому, як ефективно їх використовувати.

Цю думку підхопила Галина Титиш, директорка фундації «Множина»: 

«Мета фонду не в тому, щоб просто витратити кошти, а в тому, щоб максимально ефективно передати їх туди, де станеться реальна зміна». 

Саме тому «Множина» підтримує проєкти з довготривалою перспективою – наприклад, академічні студії в іноземних університетах як можливість системно розвивати дослідження України за кордоном. Також «Множина» підтримує простори, де люди можуть зустрічатися довкола книжок, як-от літературні фестивалі чи книжкові клуби.

«Для нас підтримка всього, що пов’язано з читанням, є критично важливою. Це про розвиток критичного мислення, суб’єктності, пошук сенсів і ментальне здоров’я», – зазначила Галина Титиш.

До розмови долучилася й Оксана Дащаківська, керівниця офісу Міжнародного фонду «Відродження» у Львові. Вона наголосила, що для Фонду книга ніколи не була самоціллю – від часів заснування важливішим завжди було те, які сенси вона несе.

«Для нас, як для фундації громадянського суспільства, дуже важливо підтримувати сенси і тих, хто працює з сенсами та з новими українськими великими ідеями», – зауважила вона.

Сьогодні «Відродження» підтримує фестивальні майданчики, як-от «Книжковий Арсенал» та PORT, участь України у Франкфуртському книжковому ярмарку. Нещодавно Фонд спільно з Видавництвом Старого Лева ініціював антологію воєнної літератури «4.5.0.», щоб чути голос тих, хто переживає війну, і підтримувати зв'язок між військовими та цивільними.

Однак розвивати книжкову сферу – це не лише створювати книжку, а й допомагати їй знайти свого читача. 

«Нас цікавлять люди, які або випадково потрапляють у сферу читання, або які взагалі за її межами. Головне питання, яке вони ставлять, – а навіщо мені це?» – поділилася співзасновниця фонду «Повір у себе», Ірина Іванчик.

Учасниці дискусії дійшли спільного висновку: звичка читати формується задовго до школи – ще вдома, у перші роки життя дитини, коли їй читають уголос. Дора Хомяк, директорка ГО «RAZOM», підсумувала:

«Найбільший індикатор, що людина буде читати, – це кількість книжок у її хаті».

За її словами, важливо не лише говорити про читання, а й робити так, щоб книжки фізично опинялися в оселях.

Це повертає розмову до ширшого питання – як формувати культуру читання? За словами Оксани Дащаківської, успіх книжкової сфери не варто вимірювати лише кількістю надрукованих і проданих примірників – важливіше формувати саму культуру читання. Для цього видавці, бібліотеки, освіта, медіа та читацькі спільноти мають підсилювати одне одного, а не діяти паралельно.

«Нам бракує бачення колективної агентності цього [книжкового – ред.] кластеру і взаємодопомоги, яку ми здатні організовувати самі собі», – наголосила Оксана Дащаківська.

Окремо учасниці дискутували про те, чому молодь не читає. У цьому контексті вони згадували дослідження PISA, за яким майже половина українських підлітків не досягає базового рівня читацької грамотності, а також говорили про шкільний примус до читання, який часто відбиває бажання брати книжку в руки. 

Підсумок цієї частини розмови є надзвичайно важливим: не варто чекати, що хтось прийде й навчить молодь любити читання – краще почати самим, у будь-якому місті, містечку чи селі. 

Тож у час повномасштабної війни підтримка книжкової сфери для українських та міжнародних фондів – це не разова допомога, а послідовна робота. Її найважливіша мета – допомагати українським сенсам, які народжуються в сьогоденні, знайти свого автора, читача та голос у світі.

Матеріал підготувала Анастасія Лучишин